ТИТУЛ ХХІІІ
ДОЧАСНЕ МАЙНО ЦЕРКВИ

Кан. 1007 – Церква, піклуючись про духовне добро людей, потребує дочасного майна і користується ним, наскільки цього вимагає її власна місіяь тому їй належить природне право набувати, володіти, управляти і відчужувати те дочасне майно, яке необхідне для осягнення її власних цілей, особливо для богопочитання, діл апостоляту, любові і належного утримання служителів.

Кан. 1008 –    § 1. Римський Архієрей є найвищим управителем і розподілювачем усього дочасного майна Церкви.
   § 2. Право власності дочасного майна Церкви, під найвищою владою Римського Архієрея, належить тій юридичній особі, яка законно набула майно.

Кан. 1009 –    § 1. Суб'єктом здатним набувати, володіти, управляти і відчужувати дочасне майно, згідно з приписами канонічного права, є будь-яка юридична особа.
   § 2. Усе дочасне майно, яке належить юридичним особам, є церковним майном.

ГЛАВА І
НАБУВАННЯ ДОЧАСНОГО МАЙНА

Кан. 1010 – Юридичні особи можуть набувати дочасне майно всіма справедливими способами, якими його можна іншим набувати.

Кан. 1011– Компетентна влада має право вимагати від вірних того, що необхідне для осягнення власних цілей Церкви.

Кан. 1012–    § 1. Єпархіяльний Єпископ має право, наскільки це необхідно для добра єпархії, за згодою ради для економічних справ, накладати на підлеглих йому юридичних осіб податки, пропорційні доходам кожної особиь але не можна накладати податку на пожертви, одержані з нагоди відправи Божественної Літургії.
   § 2. На фізичні особи можна накладати податки тільки згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права.

Кан. 1013 –    § 1. До єпархіяльного Єпископа належить у межах, установлених партикулярним правом власної Церкви свого права, встановляти оплати на різні акти влади управління і пожертви з нагоди відправи Божественної Літургії, св. Тайн, освячень і благословень або будь-яких інших літургічних відправ, хіба що загальне право передбачає щось інше.
   § 2. Патріярхи і єпархіяльні Єпископи різних Церков свого права, які виконують свою владу на тій самій території, повинні дбати про те, щоб погоджено була встановлена та сама норма щодо розмірів оплат і пожертв.

Кан. 1014 – У всіх церквах, які постійно відкриті для вірних, єпархіяльний Єпископ може наказати збирання пожертв для окреслених починань Церкви.

Кан. 1015 – Збирати милостині фізичним або юридичним особам можна лише з дозволу влади, якій вони підлеглі, і за письмовою згодою Ієрарха місця, де проводиться збирання милостині.

Кан. 1016 –    § 1. Пожертви, вчинені для певної цілі, можуть бути призначені тільки для цієї цілі.
   § 2. Якщо не стверджується нічого протилежного, то пожертви, подані керівникам або управителям будь-якої юридичної особи, вважаються зробленими для цієї юридичної особи.
   § 3. Прийняттю цих пожертв не можна відмовити, хіба що з виправданої причини і, в справах більшої ваги, з дозволу Ієрархаь дозвіл цього ж Ієрарха вимагається для прийняття пожертв, обтяжених зобов'язанням, який визначає спосіб користування ними або ставить умову, з дотриманням кан. 1042.

Кан. 1017 – Церква приймає норми давності також щодо дочасного майна згідно з канн. 1540-1542,

Кан. 1018 – Священні речі, які через посвячення або благословення призначені для богопочитання, якщо вони є приватною власністю, можуть набуватися приватними особами на підставі давності, але не можна вживати їх для світських цілей, хіба що втратили посвячення або благословенняь якщо ж вони належать церковній юридичній особі, то може набувати їх тільки інша церковна юридична особа.

Кан. 1019 – Нерухомі речі, рухомі цінні речі, які мають велике мистецьке або історичне, або матеріяльне значення, права і позови, як особові, так і речові, які належать Апостольському Престолові, підлягають давності після ста роківь ті, що належать якійсь Церкві свого права або єпархії, – після п'ятдесяти років, ті, що належать іншій юридичній особі – після тридцяти років.

Кан. 1020 –    § 1. Всяка влада має важкий обов'язок дбати про те, аби набуте дочасне майно Церкви було записане на юридичну особу, якій воно належить, з дотриманням усіх приписів цивільного права, які забезпечують права Церкви.
   § 2. Якщо цивільне право не дозволяє, щоб дочасне майно було записане на юридичну особу, всяка влада повинна старатись, аби, вислухавши знавців цивільного права і компетентну раду, права Церкви залишились непорушними, з застосуванням способів, правосильних з точки цивільного права.
   § 3. Цих приписів слід дотримуватись також щодо дочасного майна, яким законно володіє юридична особа, набуття якого ще не підкріплене документами.
   § 4. Влада, безпосередньо вища, зобов'язана відстоювати додержання цих приписів.

Кан. 1021– В окремих єпархіях повинна бути, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права, спеціяльна установа, яка б збирала майно або пожертви з тією метою, щоб належно було забезпечене відповідне й в основному однакове утримання тих священнослужителів, які для добра єпархії виконують службу, хіба що про це подбано в інший спосіб.
   § 2. Там, де забезпечення, соціяльна захищеність і лікарська допомога для добра духовенства ще належно не налагоджені, партикулярне право кожної Церкви свого права повинно подбати, щоб були засновані установи, які забезпечують це під наглядом місцевого Ієрарха.
   § 3. Якщо є потреба, в окремих єпархіях слід утворити в спосіб, окреслений партикулярним правом власної Церкви свого права, спільний фонд, з якого єпархіяльні Єпископи могли б задовольняти зобов'язання щодо інших осіб, які служать Церкві, і заспокоювати різні потреби єпархії, і з якого також багатщі єпархії могли б допомагати бідніщим.

ГЛАВА ІІ
УПРАВЛІННЯ ЦЕРКОВНИМ МАЙНОМ

Кан. 1022–    § 1. До єпархіяльного Єпископа належить наглядати за управлінням усього церковного майна, яке знаходиться в межах єпархії і не вилучене з-під його влади управління, зі збереженням законних підстав, які надають йому більші права.
   § 2. Беручи до уваги права, законні звичаї й обставини, Ієрархи повинні через видання відповідних інструкцій, в межах загального права і партикулярного права власної Церкви свого права старатися, щоб усе управління церковним майном було як слід налагоджене.
Кан. 1023 – Управління церковним майном юридичної особи належить тому, хто безпосередньо керує нею, хіба що право застерігає щось інше.

Кан. 1024 –    § 1. Управитель церковного майна не може правосильно виконувати актів, які виходять поза межі і спосіб звичайного управління, хіба що за письмовою згодою компетентної влади.
   § 2. У статутах повинні бути окреслені акти, які виходять поза межі і спосіб звичайного управлінняь якщо ж статути мовчать у цій справі, до влади, якій безпосередньо підчиняється юридична особа, належить, порадившись з компетентною радою, окреслити того роду акти.
   § 3. Юридична особа не зобов'язана відповідати за акти, неправосильно допущені управителями, хіба що тільки тоді і настільки, наскільки одержала з них користь.

Кан. 1025 – Поки управитель церковного майна займе свій уряд, повинен:

• 1-е - Ієрархові або його делегатові дати обіцянку, що буде сумлінно виконувати свої обов'язки;
  
• 2-е - підписати перевірений Ієрархом докладний інвентар церковного майна, дорученого його управлінню.
  

Кан. 1026 – Один примірник інвентаря церковного майна повинен зберігатися в архіві юридичної особи, якій воно належить, другий в архіві єпархіяльної куріїь в обох примірниках слід відмічати кожну зміну, якої зазнає сталий майновий стан цієї юридичної особи.

Кан. 1027 – Власті повинні дбати про те, щоб управителі церковного майна дали відповідні грошові застави, правосильні з точки зору цивільного права, аби на випадок смерті управителів або залишення ними уряду Церква не зазнала ніякої шкоди.

Кан. 1028 –    § 1. Кожний управитель церковного майна зобов'язаний виконувати свої обов'язки із старанністю доброго господаря.
   § 2. Отже особливо він повинен:

• 1-е - дбати, щоб довірене його опіці церковне майно ніяким чином не пропало або не зазнало ніякої шкоди, укладаючи з цією метою, в разі потреби, страхові договори;
  
• 2-е - дотримуватись приписів канонічного і цивільного права, а також виданих фундатором або дарителем або компетентною владою, і особливо старатись, щоб Церква не зазнала шкоди внаслідок недодержання цивільного права;
  
• 3-є - стягати ретельно і своєчасно доходи з майна і надходження, а стягнені переховувати безпечно і вживати їх згідно з волею фундатора або з законними нормами;
  
• 4-е - дбати, щоб виплачувались у встановлений час проценти, належні за позичку або гіпотеку, і щоб своєчасно була повернена основна сума боргу;
  
• 5-е - вкладати грощі, які, можливо, залишаться після покриття витрат, і які можна корисно інвестувати, за згодою Ієрарха, на цілі Церкви або юридичної особи;
  
• 6-е - мати в належному стані книги прибутків і витрат;
  
• 7-е - під кінець кожного року скласти звіт про управління;
  
• 8-е - документи, на яких jрунтуються права юридичної особи на церковне майно, упорядковувати і зберігати в архіві, а автентичні їх примірники, коли це можна легко зробити, здати в архів єпархіяльної курії.
     § 3. Наполегливо рекомендується, щоб управителі щороку складали бюджет прибутків і витрать а партикулярне право може його наказати і докладно визначити спосіб, як він має бути виготовлений.
  

Кан. 1029 – Управитель церковного майна не повинен з рухомого майна, яке не належить до сталого маєтку, робити пожертви, крім поміркованих згідно з законним звичаєм, але тільки з виправданої причини милосердя або любові.

Кан. 1030 – Управитель церковного майна:

• 1-е - у договорах про працю повинен точно дотримуватись також приписів цивільного права стосовно праці і суспільного життя, згідно з засадами, які визнає Церква;
  
• 2-е - тим, що працюють за договором про наймання, повинен виплачувати справедливу винагороду так, щоб вони могли належно задовільнити потреби, власні і своєї родини.
  

Кан. 1031–    § 1. Управитель церковного майна повинен щорічно представляти власному Ієрархові звіт про управління. Протилежний звичай відхиляється.
   § 2. Про дочасне майно, яке вірні жертвують Церкві, управитель церковного майна повинен прилюдно представляти звіт згідно із способом, установленим партикулярним правом, хіба що місцевий Ієрарх з поважної причини постановив щось інше.

Кан. 1032– Управитель церковного майна не повинен від імені юридичної особи ні розпочинати судову справу, ні виступати з позовом у цивільному суді, хіба що з дозволу власного Ієрарха.

Кан. 1033 – Управитель церковного майна, який самовільно покинув свій уряд або завдання, зобов'язаний дати відшкодування, якщо з такого самовільного покинення виникла шкода для Церкви.




ГЛАВА ІІІ
ДОГОВОРИ, ЗОКРЕМА ВІДЧУЖЕННЯ

Кан. 1034 – Того, що цивільне право території, де укладається договір, поста новляє про договори як взагалі, так і зокрема, а також про зобов'язання, треба дотримуватись на підставі канонічного права щодо речі, яка підлягає владі Церкви, з тими самими наслідками.

Кан. 1035 –    § 1. Для відчуження церковних дібр, які на підставі законного надання становлять сталий набутий маєток юридичної особи, вимагається:

• 1-е - виправдана причина, як, наприклад, нагла потреба, виразна користь, милосердя, любов або пастирська підстава;
  2-е - оцінка відчужуваної речі, виконана знавцями в письмовій формі;
  3-є - у випадках, приписаних правом, письмова згода компетентної влади, без якої відчуження є неправосильне.
     § 2. Слід також дотримуватись інших засобів обережності, приписаних компетентною владою, щоб уникнути шкоди для Церкви.
  
  Кан. 1036 –    § 1. Якщо вартість церковного майна, відчуження якого пропонується, міститься в межах між найменшою і найвищою сумою, встановленою Синодом Єпископів патріяршої Церкви або Апостольським Престолом, то вимагається згода:
  
  • 1-е - ради з економічних справ і колегії єпархіяльних радників, якщо йдеться про майно єпархії;
    2-е - єпархіяльного Єпископа, який у цьому випадку потребує згоди ради з економічних справ і колегії єпархіяльних радників, якщо йдеться про майно юридичної особи, підлеглої цьому ж єпархіяльному Єпископові;
    3-є - влади, окресленої в уставі або статутах, якщо йдеться про майно юридичної особи, не підлеглої єпархіяльному Єпископові.
       § 2. У патріярших Церквах, якщо вартість майна перевищує найвищу суму, встановлену Синодом Єпископів патріяршої Церкви, але не подвійно, вимагається згода:
    
  • 1-е - Патріярха, дана за згодою постійного Синоду, якщо йдеться про майно єпархії в межах території патріяршої Церкви, хіба що партикулярне право цієї ж Церкви велить інакше;
    2-е - єпархіяльного Єпископа і Патріярха, дана за згодою постійного Синоду, якщо йдеться про майно юридичної особи, підлеглої єпархіяльному Єпископові, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви;
    3-є - Патріярха, дана за згодою постійного Синоду, якщо йдеться про майно юридичної особи, не підлеглої єпархіяльному Єпископові, навіть папського права, яке знаходиться в межах території патріяршої Церкви.
       § 3. У патріярших Церквах, якщо вартість майна подвійно перевищує найвищу суму, встановлену Синодом Єпископів патріяршої Церкви і, якщо йдеться про цінні речі або подаровані Церкві на підставі обіту, слід дотримуватись    § 2, але Патріярх потребує згоди цього ж Синоду.
       § 4. В інших випадках вимагається згода Апостольського Престолу, якщо вартість майна перевищує суму, встановлену або затверджену самим Апостольським Престолом, і, якщо йдеться про цінні речі або подаровані Церкві на підставі обіту.
    
  
  Кан. 1037 – Для відчуження дочасного майна патріяршої Церкви або єпархії Патріярха, Патріярх потребує:
  
  • 1-е - поради постійного Синоду, якщо вартість міститься між найменшою і найбільшою сумою, встановленою Синодом Єпископів патріяршої Церкви і якщо йдеться про майно патріяршої Церквиь якщо ж йдеться тільки про майно єпархії Патріярха, слід дотримуватись приписів кан. 1036,    § 1, ч. 1;
    2-е - згоди постійного Синоду, якщо вартість майна перевищує найбільшу суму, встановлену Синодом Єпископів патріяршої Церкви, але не подвійно;
    3-є - згоди Синоду Єпископів патріяршої Церкви, якщо вартість майна подвійно перевищує цю суму і якщо йдеться про цінні речі або подаровані Церкві на підставі обіту.
    
• 
  Кан. 1038 –    § 1. Ті, чия порада, згода або затвердження вимагаються законом для відчуження церковного майна, не повинні давати пораду, згоду або затвердження, поки не ознайомляться докладно з економічним станом юридичної особи, дочасне майно якої має бути відчуженим, і з уже проведеними відчуженнями.
     § 2. Порада, згода або затвердження вважаються не даними, якщо в просьбах про них ідеться про вже проведені відчуження.
  
  Кан. 1039 – Для кожного відчуження потрібна згода тих, які в цьому зацікавлені.
  
  Кан. 1040 – Якщо церковне майно було відчужене всупереч приписам канонічного права, але відчуження правосильне на підставі цивільного права, то вища влада того, хто провів таке відчуження, повинна вирішити, зваживши все зріло, чи і який позов, ким і проти кого має бути поданий для захисту прав Церкви.
  
  Кан. 1041– Якщо не йдеться про річ дуже малої вартості, не можна без спеціяльного дозволу влади, про який мова в канн. 1036 і 1037, продавати або віддавати в оренду церковне майно власним управителям та їх близьким аж до четвертого ступеня кровного споріднення або посвоячення.
  
  Кан. 1042– Слід дотримуватись приписів канн. 1035-1041не тільки у відчужуванні, а й у будь-якій справі, внаслідок якої майнове становище юридичної особи може погірщитись.
  
  
  ГЛАВА ІV
  ПОБОЖНІ ЗАПИСИ І ПОБОЖНІ ФУНДАЦІЇ
  
  Кан. 1043 –    § 1. Той, хто на підставі природного або канонічного права може вільно розпоряджатися своїм майном, може також призначити своє майно на побожні цілі чи за допомогою акту між живими, чи за допомогою заповіту.
     § 2. У заповітах на користь Церкви слід, по змозі, дотримуватись приписів цивільного праваь якби вони були знехтувані, треба нагадати спадкоємцям, що вони зобов'язані сповнити волю заповідача.
  
  Кан. 1044 – Записи вірних, які дарують або заповідають своє майно на побожні цілі чи за допомогою акту між живими, чи за допомогою заповіту, прийняті згідно з законом, повинні бути якнайстаранніше виконані також щодо способу управління і користування майном, згідно з приписом кан. 1045.
  
  Кан. 1045 –    § 1. Ієрарх є виконавцем усіх побожних записів, здійснених як за допомогою заповітів, так і за допомогою акту між живими.
     § 2. На підставі цього права Ієрарх може і повинен дбати, також через візитацію, щоб виконувались побожні записиь інші виконавці зобов'язані після виконання свого завдання здати йому звіт.
     § 3. Клявзули, суперечні з цим правом Ієрарха, додані до розпоряджень заповітів, слід вважати не доданими.
  
  Кан. 1046 –    § 1. Хто, одержав майно на побожні цілі чи за допомогою акту між живими, чи за допомогою заповіту по довіреності, повинен повідомити власного Ієрарха про довіреність і дати йому список усіх тих дібр разом із пов'язаними зобов'язаннямиь якби, однак, даритель виразно і ріщуче це забороняв, то не повинен прийняти довіреності.
     § 2. Ієрарх повинен вимагати, щоб майно, прийняте по довіреності, було безпечно вмішене, і дбати про виконання побожних записів, згідно з кан. 1045,    § 2.
     § 3. Якщо йдеться про довірене добро, доручене якомусь членові чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, а призначене для місцевих або єпархіяльних церков, для вірних, які там мають постійне місце проживання, або на підтримку побожних справ, Ієрархом, про якого мова в    §   § 1і 2, є місцевий Ієрарх.
  
  Кан. 1047 –    § 1. Побожними фундаціями в праві вважаються:
  
  • 1-е - побожні автономні фундації, тобто сукупності речей, призначені на діла милосердя, апостоляту або духовної чи матеріяльної любові і засновані компетентною владою як юридична особа;
    
  • 2-е - побожні не автономні фундації, тобто дочасне майно, передане будь-яким способом якійсь юридичній особі з довготривалим зобов'язанням, визначеним партикулярним правом, для осягнення з річних доходів цілі, про які мова в ч. 1.
       § 2. Дочасне майно не автономної фундації, якщо було довірене юридичній особі, підлеглій єпархіяльному Єпископові, після закінчення визначеного часу повинно бути передане установі, про яку мова в кан. 1021,    § 1, хіба що виразно була виявлена інша воля фундатораь інакше воно переходить до цієї юридичної особи.
    
  
  Кан. 1048 –    § 1. Побожні автономні фундації може засновувати лише єпархіяльний Єпископ та інша вища влада.
     § 2. Щоб юридична особа могла правосильно прийняти не автономну фундацію, потрібна письмова згода власного Ієрархаь але Ієрарх не повинен давати згоди, поки згідно з законом не впевниться, що юридична особа спроможна взяти на себе зобов'язання і задовольнити раніше взятіь цей Ієрарх повинен також дбати, аби доходи повністю відповідали доданим зобов'язанням, згідно із звичаєм власної Церкви свого права.
     § 3. Завданням партикулярного права є окреслити інші умови, без яких не можна засновувати або приймати побожні фундації.
  
  Кан. 1049 – Ієрарх, який заснував побожну фундацію або дав згоду на прийняття фундації, повинен негайно призначити безпечне місце, де можна б було помістити грощі і рухоме майно, передане через дарування на ту ціль, аби ці грощі або вартість рухомого майна були забезпечені і якнайскоріше обережно і корисно, за розумним рішенням цього ж Ієрарха, за порадою зацікавлених і компетентної ради, були покладені на користь цієї фундації з виразно окресленою згадкою про зобов'язання.
  
  Кан. 1050 – Один примірник фундаційного документа повинен зберігатись в архіві єпархіяльної курії, другий – в архіві юридичної особи.
  
  Кан. 1051–    § 1. З дотриманням приписів канн. 1044-1046 і 1031 слід виготовити список зобов'язань, які виникають з побожних фундацій, поміщаючи його у видному місці, аби зобов'язання, намічені до виконання, не піщли в забуття.
     § 2. Треба мати книгу і зберігати її у пароха або настоятеля церкви, в якій слід відмічати окремі зобов'язання та їх виконання і пожертви.
  
  Кан. 1052–    § 1. Редукція зобов'язань щодо відправи Божественної Літургії застерігається Апостольському Престолові.
     § 2. Якщо у фундаційному документі це виразно застережено, Ієрарх може зредукувати зобов'язання відправи Божественної Літургії внаслідок зменшення доходів.
     § 3. Єпархіяльний Єпископ внаслідок зменшення доходів, поки триває причина, має владу зредукувати кількість відправ Божественної Літургії залежно від законно існуючих в єпархії пожертв, якщо тільки немає нікого, хто є зобов'язаний, і кого можна було б успіщно схилити до підвищення пожертв.
     § 4. Єпархіяльний Єпископ має також владу зредукувати зобов'язання відправи Божественної Літургії, які обтяжують церковні установи, якщо доходи стали недостатніми для осягнення того, що з них можна було одержати під час прийняття зобов'язань.
     § 5. Повноваження, про які мова в    §   § 3 і 4, мають також генеральні Настоятелі чернечих інститутів або клирицьких товариств спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права.
     § 6. Повноваження, про які мова    §   § 3 і 4, єпархіяльний Єпископ може делегувати тільки Єпископові коад'юторові, Єпископові помічнику, Протосинкелу або Синкелам, виключивши будь-яку субделегацію.
  
  Кан. 1053 – Тим владам, про які мова в кан. 1052, належить надто повноваження перенесення з виправданої причини зобов'язань відправи Божественної Літургії на дні або установи, відмінні від тих, які були визначені у фундаційному акті.
  
  Кан. 1054 –    § 1. Скорочення, обмеження, заміна розпоряджень вірних, які дарують або залишають своє майно на побожні цілі, можуть здійснюватись цим Ієрархом лише з виправданої і необхідної причини, якщо фундатор це повноваження Ієрархові виразно надав.
     § 2. Якщо через зменшення доходів або з іншої причини, але без жодної вини управителів, неможливим стало виконування накладених обов'язків, тоді Ієрарх, порадившись з зацікавленими особами і компетентною владою, а також зберігаючи, по змозі, якнайкраще волю фундатора, може ці зобов'язання справедливо зменшити, з дотриманням кан. 1052.
     § 3. В інших випадках слід звертатися до Апостольського Престолу або Патріярха, який повинен діяти за згодою постійного Синоду.